Зміст
Горло першить, температура тримається на рівні 37,2°C вже кілька тижнів, а мигдалики збільшені — знайома картина для тих, хто стикнувся з хронічним тонзилітом. Хвороба не вбиває і не змушує лягти в ліжко, але методично знижує якість життя: втома, кепське самопочуття, постійні загострення і страх перед кожним переохолодженням.
При цьому питання «видаляти чи не видаляти мигдалини» залишається одним із найбільш суперечливих у ЛОР-практиці. Відповідь не однозначна — і залежить від форми захворювання, частоти загострень і стану самих мигдаликів.
Що таке хронічний тонзиліт і чому він виникає
Мигдалини — це скупчення лімфоїдної тканини на вході в глотку. Вони є частиною імунної системи і першими зустрічають бактерії та віруси, що потрапляють через рот і ніс. При гострій ангіні мигдалини запалюються, борються з інфекцією і відновлюються.
Якщо ангіни повторюються часто або лікуються неповністю, лімфоїдна тканина поступово замінюється рубцевою. Лакуни — заглибини всередині мигдаликів — закупорюються, у них накопичуються гній і бактерії. Мигдалики з органу захисту перетворюються на постійне вогнище інфекції. Так розвивається хронічний тонзиліт.
Основні причини хронізації процесу:
- часті гострі ангіни без повноцінного лікування;
- самостійне припинення курсу антибіотиків до його завершення;
- хронічні інфекції носоглотки — гайморит, аденоїдит;
- ослаблений імунітет;
- карієс і хвороби пародонту як постійне джерело бактерій.
Симптоми хронічного тонзиліту
Хронічний тонзиліт підступний тим, що у стадії ремісії симптоми смазані і їх легко списати на втому або легку застуду.
Симптоми поза загостренням
- субфебрильна температура 37,0–37,5°C, яка тримається тижнями;
- відчуття стороннього тіла або дискомфорт при ковтанні;
- неприємний запах з рота навіть при дотриманні гігієни;
- постійна втома і зниження працездатності;
- збільшені і болючі підщелепні лімфовузли;
- казеозні пробки — білуваті грудочки з неприємним запахом, які іноді самі виходять з мигдаликів.
Симптоми під час загострення
Загострення хронічного тонзиліту схоже на ангіну: різкий підйом температури до 38–39°C, сильний біль при ковтанні, виражений набряк і почервоніння мигдаликів, іноді — гнійний наліт.
Головна відмінність хронічного тонзиліту від звичайного фарингіту: запалення зосереджене саме в мигдаликах, а не на задній стінці глотки, і супроводжується характерними пробками в лакунах.
Форми хронічного тонзиліту
Від форми залежить тактика лікування і вирішення питання про операцію.
| Форма | Характеристика | Лікування |
|---|---|---|
| Компенсована | Рідкі загострення, без ускладнень | Консервативне |
| Субкомпенсована | Часті загострення (3–4 рази на рік) | Консервативне або операція |
| Декомпенсована | Часті важкі загострення, ускладнення на серце, нирки, суглоби | Тонзилектомія |
Консервативне лікування хронічного тонзиліту
При компенсованій і субкомпенсованій формах лікар призначає консервативну терапію. Її мета — санувати лакуни мигдаликів, зменшити запалення і знизити частоту загострень.
Промивання лакун
Основний метод консервативного лікування. Лікар вводить антисептичний розчин — найчастіше хлоргексидин або мірамістин — безпосередньо в лакуни мигдаликів за допомогою шприца або вакуумного апарата. Вимиваються гнійні пробки, казеозні маси і частина бактерій.
Курс промивань — 10–15 процедур, 2–3 рази на рік. Ефект помітний вже після перших сеансів: зменшується дискомфорт при ковтанні, зникає неприємний запах, знижується частота загострень.
Місцева антисептична терапія
Між промиваннями і в домашніх умовах застосовують:
- Полоскання антисептиками — хлоргексидин, мірамістин, фурацилін.
- Спреї і розчини для зрошення горла — Інгаліпт, Гексорал, Тантум Верде.
- Таблетки і льодяники для розсмоктування з антисептичним ефектом.
Антибіотики
Призначаються лише під час загострення і лише за призначенням лікаря. Самостійний вибір антибіотика — одна з причин, чому тонзиліт переходить у хронічну форму: невірний препарат або недостатній курс не знищує збудника, а лише пригнічує його.
При хронічному тонзиліті перевага надається антибіотикам пеніцилінового ряду або макролідам — залежно від результатів бактеріологічного посіву з мигдаликів.
Фізіотерапія
Ультрафіолетове опромінення мигдаликів, ультразвук, лазерна терапія — застосовуються як доповнення до основного лікування. Знімають запалення, покращують кровообіг у тканинах мигдаликів, прискорюють одужання.
Коли потрібна тонзилектомія
Мигдалики — важливий орган імунного захисту. Їх видалення виправдане лише тоді, коли вони самі стають джерелом небезпеки для організму, а не його захисниками.
Тонзилектомія — повне видалення мигдаликів — показана в таких випадках:
- загострення частіші за 4–5 разів на рік попри консервативне лікування;
- паратонзилярний абсцес — гнійне ускладнення, яке повторилося двічі і більше;
- ускладнення на серце (ревматизм), нирки (гломерулонефрит) або суглоби;
- синдром апное — зупинки дихання уві сні через збільшені мигдалини;
- декомпенсована форма, що не реагує на консервативне лікування.
Методи тонзилектомії
Класичний хірургічний метод — видалення мигдаликів скальпелем і петлею під загальною анестезією. Це радикальний і перевірений метод, але з більшим реабілітаційним періодом.
Сучасніші методи:
- лазерна тонзилектомія — менш кровотечна, точніша, швидше заживає;
- плазменна або коблаційна — тканина видаляється під впливом іонізованого газу при низькій температурі, що знижує травматизацію сусідніх тканин;
- кріохірургія — заморожування тканини мигдаликів рідким азотом, застосовується при протипоказаннях до класичної операції.
Тонзилотомія — часткове видалення мигдаликів — застосовується переважно у дітей при значному збільшенні без вираженого хронічного запалення.
Хронічний тонзиліт і серце: чому не можна ігнорувати
Мигдалики і серце пов’язані через стрептококову інфекцію. Стрептокок групи А — найчастіший збудник бактеріальної ангіни — виробляє токсини, які перехресно реагують із тканинами серця, суглобів і нирок.
При повторних стрептококових ангінах розвивається ревматизм — системне запальне захворювання, яке вражає клапани серця і призводить до вад. Аналіз на антистрептолізин-О (АСЛО) показує, чи є в організмі активна стрептококова інфекція. Підвищений АСЛО при хронічному тонзиліті — вагомий аргумент на користь тонзилектомії.
Що робити при загостренні вдома
Загострення хронічного тонзиліту потребує звернення до лікаря. Але до призначення лікування можна:
- полоскати горло хлоргексидином або мірамістином кожні 2–3 години;
- прийняти жарознижуюче при температурі вище 38,5°C — ібупрофен або парацетамол;
- пити багато теплої рідини;
- не гріти горло зовні — компреси при бактеріальному запаленні протипоказані.
Хронічний тонзиліт — це не вирок і не обов’язковий привід для операції. При компенсованій формі і регулярному лікуванні в ЛОРа більшість пацієнтів утримуються від тонзилектомії роками. Але ігнорувати захворювання і лікуватися самостійно — значить ризикувати ускладненнями, які торкнуться вже не горла, а серця і нирок.
